10 клас
Укр. літ
Тема. Павло Тичина. Симфонія "Сковорода". Історія написання твору. Афористичність, алегоризм і символізм поеми 

Симфонія — жанр оркестрової музики із чотирьох частин, кожна з яких має свою тональність. Поема П. Тичини теж складається з таких частин: Allegro giocoso (весело, грайливо), Grove(поважно, урочисто), Risoluto(твердо, рішучо), Finale. Це новаторська поетична форма, що поєднує виражальні можливості слова і звуку. Внутрішні монологи, діалоги й полілоги разом нагадують хор голосів — так у межах літературного жанру вирізняються риси хорової симфонії.

Над першим варіантом твору П. Тичина працював у 1920—1922 роках. У подальшому автор уносив до поеми зміни, не раз повертався до неї, але так остаточно й не завершив.

Поет багато читав про Григорія Сковороду й добре знав його філософію, однак при цьому переосмислив образ славетного мислителя, фактично запропонував альтернативну версію його духовного профілю.

Існує поняття альтернативної історії. Цей жанр зображує те, що могло статися, коли б історія в один зі своїх переломних моментів пішла іншим шляхом. Схожим чином можна визначити й альтернативну біографію — індивідуальну історію особистості. У поемі П. Тичини Сковорода зображений у дусі альтернативної біографії: автор наблизив давнього мислителя до ідеологічних шукань своєї доби.

Сковорода (симфонія) читати повний текст

                               АНАЛІЗ

У поемі-симфонії П. Тичини, яка композиційно поділяється на дві частини, зображене життя  Сковороди-мандрівника, з його злетами і падіннями, кепкуванням і возвеличенням, розчаруваннями і захопленнями. Сковорода» — це велика поетико-драматична панорама, на широчезній площині якої автор прагнув показати цілу епоху, зображену в різноманітних художніх ключах: реалістичному, символічному, гостро гротескному, фантастичному. Психологічний реалізм і мальовнича зображувальність перших розділів дедалі частіше змінюються буянням умовних форм — алегорії, гротеску, прийомів театру масок, пародіюванням форм бароко і рококо, причому все це подано в примхливих переплетіннях з найвищим ступенем стилістичної напруженості.

Сюжетно автор поділив твір на дві частини, відповідно до часу, впродовж якого він його створював. Отже, перша частина охоплює 1920-1922 роки і описує деякі пригоди з життя Г. Сковороди, зокрема подає широку панораму його життя при КПЛ, на прикладі конкретних ситуацій пояснює філософське прочитання афоризмів, побіжно змальовує його оточення, подає сцену чергового відходу героя в мандри та крізь призму людських переживань і почуттів, змальовує стосунки С. з його ученицею Маринкою. Саме завдяки їх наявності ми довідуємося, що С. у душі мав глибоку приязнь до своєї ніжної і тендітної вихованиці, ділився з нею набутими знаннями, намагався передавати їй свою життєву мудрість, застерігав від лиха, але в кінці ця глибока приязнь переросла у болючу ненависть, оскільки Маринка вчинила страшний гріх: вона стало братовбивцею. Такого вчинку від ніжної учениці С. аж ніяк не сподівався. Звісно, ми не можемо трактувати образ головної героїні як цілком негативний чи позитивний, скоріше у цьому творі він є суперечливим, адже Маринка теж була жорстоко збезчещена ненажерливими ворогами України (події у творі відбуваються під повстання ,,Коліївщина’’), а в результаті, як бачимо, стала їх прихильницею.

І частина роману охоплює період 3 1920 по 1940 рр. В цій частині автор подавав короткі історії з життя Г. Сковороди, які певним чином ілюстрували його характер, демонстрували стійкість і чоловічу безкомпромісність. Саме ця частина допомогла нам краще спізнати С. передусім як особистість з твердим характером і стійкою силою волі. Особливо цікавою серед цих історій була історія про  ,,Сковороду і біснуватого’’.